Дрібнозерневі види вігни — універсального використання

0
100

В Україні останніми роками значно збагатився асортимент зернобобових культур, які використовуються або можуть бути використані в овочівництві. Такими є різні види з роду Вігна (Vigna) – однорічні трав’янисті рослини родини Бобових (Fabaceae). До малопоширених видів вігни, на які варто звернути увагу вітчизняним виробникам і споживачам, належать: кутаста, мунго і промениста. Ці рослини з успіхом можна вирощувати в усіх регіонах України. Щодо ботанічної приналежності цих видів вігни у деяких наукових і популярних  спеціалізованих виданнях відмічається певна плутанина: рослини  можуть зустрічатися/ідентифікуватися і як квасоля, і як вігна. Це обумовлено тим, що до недавнього часу (друга половина ХХ ст.) види належали до роду Квасоля (Phaseolus), проте тепер  систематики  відносять досліджувані види до роду Вігна (Vigna). На час виділення окремого роду Вігна до нього належали трохи більше півсотні видів, а вже на початку нинішнього століття – понад 200. Це й дикорослі види, а також ті, що введені у культуру і мають велике економічне значення у харчуванні людей не тільки в країнах, розташованих у тропічній та субтропічній зонах, а й по всьому світу.

Як відомо, залежно від походження види квасолі і вігни умовно розподіляються на американські і азіатські. Так, американські види вирізняються  доволі великими плоскими бобами з довгим дзьобиком, великим насінням і дрібними прилистками. Натомість для азіатських видів характерні дрібні циліндричні багатонасінні боби без дзьобика, відповідно дрібне насіння і широкі острогоподібні (шпороподібні) прилистки. Саме до азіатської групи й належать рідкісні на теренах України види вігни, описані нижче.

Вігна кутаста (вугласта, вуглувата) (Phaseolus angularis (Willd.) W.F. Wight, Vigna angularis (Willd.Ohwi & H.Ohashi.)

 Цей один з найбільш поширених видів вігни у світі, проте рідкісний на теренах України, має досить відому у виробництві синонімічну назву   «адзукі». Назва «адзукі» – транслітерація оригінальної японської назви. Японці також вживають запозичену у китайців назву «чозу», що означає «маленька квасоля». У розмовній китайській адзукі називають «хонгдоу» і «чідоу», що означає «червона квасоля», бо майже всі сучасні китайські сорти цього виду мають насіння однорідного червоного кольору.

Вігна кутаста широко поширена в Гімалаях (генетичні аналізи, проведені останнім часом, вказують, що адзукі вперше була культивована саме в тій місцевості) і Східній Азії. Так, на Корейському півострові і на півночі Китаю рослину вирощували уже за 1000 років до нашої ери. А близько 1000 років тому рослина була завезена (інтродукована) з Китаю до Японії, де  цей вид уведений у культуру й нині має важливе продовольче значення – займає серед бобових друге місце за обсягами вирощування після сої. Адзукі на значних площах вирощується  у Китаї, Кореї, на Філіппінах, в Америці, Південній Африці.

Погляди науковців на походження цього виду розходяться. Одні впевнені, що вігна кутаста існує тільки в культурному вигляді, і центр її походження невідомий. Інші вважають диким предком цього виду підвид Vigna angularis var. nipponensis, який може схрещуватися з теперішніми сортами адзукі (приналежними до так званого культурного підвиду). Небезпідставно вважається, що саме названий підвид-предок і тепер відіграє дуже важливу роль у гібридизації як джерело цінних генів для новітнього сортименту вігни кутастої.

Ботанічна характеристика. Рослини вігни кутастої переважно прямостійкі, кущові, проте зустрічаються і напіввиткі та виткі форми (переважно походженням із Непалу і Бутану). При проростанні насіння не виносить на поверхню сім’ядолі. Примордіальні (ті два, що з’являються першими) листки округлі, злегка загострені, завдовжки 5–8 см. Трійчасті листки великі, завдовжки 20–30 см; листочки широкі, злегка опушені.  Квітки досить великі (15–18 мм), лимонно- чи золотисто-жовті, зібрані по 6–10 у короткі китиці. Боби довгі (залежно від сортових особливостей завдовжки 8–15 см), звисаючі, не опушені, циліндричні, вузькі. Насіння за формою циліндричне дрібне або бочкоподібне, розміром 0,5–0,8 см. Маса 1000 насінин 40– 110 г. Як уже зазначалося, насіння переважно насиченого червоного кольору з білим рубчиком, проте трапляється й інше забарвлення – кремове, жовте, сіре, чорне, коричневе, каштанове, темно-зелене, пістряве (строкате, плямисте: червоно-жовте та інших різноманітних поєднань), іноді крапчасте.

Цінність і використання. У кулінарії  вігну кутасту використовують так, як і інші види квасолі, зокрема його поживні і дієтичні якості подібні до квасолі звичайної. У продукції багато білку, що добре засвоюється організмом; крохмалю (більше 50%), вітамінів групи В. Багата вігна кутаста мінеральними речовинами, зокрема такими  цінними хімічними елементами, як залізо, магній і цинк. Натомість у ній мало жирів – близько 1,5 г/100 г продукту.

Без підсолоджувачів зерно цього виду придатне для приготування супів, соусів, холодних закусок, салатів, гарніру до м’ясних страв. Перевагою вігни кутастої є порівняно короткий час приготування: зерно не потрібно попередньо замочувати, час варіння близько 40 хвилин.

Проте є й специфічне використання зерна вігни кутастої: воно має абсолютно унікальний для бобових приємний ніжний  солодкуватий смак і «кондитерський» аромат. Отож, на Сході його головним чином використовують для приготування солодощів, змішуючи в різних пропорціях з цукром, водою, крохмалем, рослинними камедями тощо.  Із зерна готують солодку червону бобову пасту, начинки для випічки, десерти, солодкі супи. Солодка паста з цього виду вігни називається «ан», вона є універсальним наповнювачем тістечок, вафель, кексів, пряників, компонентом для морозива. Крім вігни кутастої для приготування такої пасти можуть використовуватися й інші бобові, але паста з адзукі має переваги завдяки насиченому червоному кольору, солодкому аромату і характерній зернистій структурі. Бобова паста широко використовується і в солодких стравах китайської кухні. Для прикладу, у китайських закладах харчування можна скуштувати солодкий суп з адзукі – «червоної квасолі»,  зварений із додаванням цукру, насіння лотоса і цукатів.  Із зерна вігни кутастої мелють борошно, що також іде на випікання кондитерських виробів.

Вігну кутасту можна споживати у вигляді проростків, які використовуються для приготування вітамінних салатів. Із проростків також готують гарячий напій – сурогат чаю.

У бобах цього виду вігни значний вміст грубих волокон, які покращують моторику кишечнику, запобігають розвитку запорів.

Вігна мунго (Vigna mungo (L.) Hepper) 

У науково-практичній літературі, у виробництві, а також стосовно продукції – зерна, зелених бобів та проростків часто вживається синонімічна назва цього виду – «урд». За більш розлогою класифікацією розрізняють два різновиди (підвиди) урду: культурний – V. mungo (L.) Hepper var. mungo та дикорослий – V. mungo (L.) Hepper var. silvestris.

Ботанічна характеристика

Вігна мунго, принаймні розповсюдженого в Україні сортименту – невисока, заввишки 20–50 см (на батьківщині є сорти високорослі, проте, вірогідно, вони більш пізньостиглі і будуть неконкурентоспроможними в Україні), компактна, прямостійка трав’яниста однорічна рослина. Коренева система доволі добре розвинена, проникає на глибину до 1,5 м, добре «утримує» рослину – у порівнянні з, наприклад, адзукі, рослини при дозріванні, надмірному удобренні чи зволоженні практично не полягають. Листки трилопатеві, довжина кожної частки залежно від сорту і стану рослини довжиною 5–10 см, шириною 5–7 см, за формою частки гостро-овальні, черешки до 10 см. На квітконіжці у пазухах листків розцвітає 5–6 дрібних квіток яскраво-жовтого забарвлення. Рослина самозапильна. Цвітіння триває лише кілька годин, зазвичай зав’язується і достигає 3 боби. Боби вкриті жорсткими ворсинками, завдовжки 4–7 см, шириною  близько 0,5 см, з невеликим гачкоподібним носиком. У бобі формується 4–10 насінин переважно чорного забарвлення, їх форма переважно еліпсоподібна. Цікава (і цінна!) властивість насіння вігни мунго – його схожість зберігається протягом 20 (а за сприятливих умов – навіть до 50) років. Вегетаційний період залежить від сортових особливостей, погодних умов і становить 80–110 діб.

Цінність і використання. Основний напрям використання вігни мунго в кулінарії – споживання у вигляді проростків, які використовуються в дієтичному харчуванні для приготування різноманітних страв, зокрема вітамінних салатів. Саме популярність такої продукції у теперішній час  і обумовлює поширення рослини у світі. Навіть у країнах, де через кліматичні умови вирощування урду неможливе, за рахунок завезення зерна реально отримувати проростки цілорічно. При цьому використання зерна урду для отримання проростків має низку переваг, оскільки  вони краще зберігаються, засвоюються організмом та не  викликають метеоризму. За вмістом незамінних амінокислот з урдом не зрівняється жодна інша бобова культура. Генетичне різноманіття урду невелике, до прикладу, зараз колекція ВІРу налічує лише півтори сотні зразків.

Останнім часом зерно вігни мунго можна придбати у торговельній мережі за назвою «мунг», яка є оригінальною і походить із мови хінді (під цією назвою реалізовується й зерно машу зеленого, проте принаймні за забарвленням насіння визначити вид не складно). До слова, є сорти урду й із зеленим забарвленням насіння, а машу – з чорним, і тоді вже видову приналежність рослини  можливо визначити тільки у період вегетації за іншими морфологічними ознаками і особливостями, притаманними тому чи іншому виду цих представників роду Вігна. Це дуже давня культура, за деякими джерелами споживали її ще понад 3–4 тисячі років тому.

У їжу використовуються також зелені боби вігни мунго, значно рідше – й молоді листочки, з яких готують супи, салати, каші та інші традиційні в азіатських країнах страви. У молодих листочках накопичується до 8% лимонної кислоти.

 Використовують зерно вігни мунго також і у стиглому вигляді, сухе воно містить 20–27% білка. У Індії і Пакистані страва з вареного цільного або розколотого і очищеного зерна називається дал. Існують страви, коли зерно урду варять разом із рисом, обидва продукти готуються одночасно. У Індії із зерна мелють борошно, з якого випікають хліб.

Хімічний склад зерна вігни мунго характеризується високим вмістом білка, вуглеводів, вітамінів (В1, В2, РР), мікроелементів (заліза, калію, кальцію). Як лікарська рослина використовується в Аюрведичній медицині: усуває розлади травної системи, сприяє виведенню з організму токсинів, знижує рівень  цукру в крові, сприяє покращенню роботи серцево-судинної і нервової систем; використовується у вигляді компресів  при захворюваннях шкіри, застосовують як засіб від випадіння волосся.

Третій вид, який доцільно віднести до цієї групи бобових – вігна промениста (Vigna radiata (L.) Wilczek, синоніми Phaseolus aureus Roxb., Phaseolus radiatus L.).

У виробництві поширена назва цього виду – маш зелений. Останнім часом зерно вігни променистої, а саме зеленозерних сортів, можна придбати у торговельній мережі за назвою «мунг», яка є оригінальною і походить із мови хінді. Це також дуже давня культура, за деякими джерелами споживали її більше 7 тисяч років тому.

Батьківщиною вігни променистої є Південно-Східна Азія (територія Індії, Пакистану і Бангладеш). Широкого поширення рослина набула в Японії, Кореї, Туркменістані, Таджикистані, Узбекистані та багатьох інших країнах, де має статус  незамінного продукту у традиційних місцевих кухнях. У промислових масштабах вирощують маш у Китаї, Індонезії, Таїланді, на Філіппінах, та, зрештою, по всьому субтропічному поясі. Розведенням займаються і у особливо посушливих місцевостях Південної Європи та США.

Ботанічна характеристика. Коренева система вігни променистої потужна, має добре розвинутий стрижневий корінь з численними  бічними розгалуженнями. Стебло пряме, мало гіллясте, жорстко опушене, ребристе, заввишки в залежності від сортових особливостей від 20 до 150 см (в наших умовах вирощуються переважно форми заввишки 30–50 см). Прилистки голі, яйцеподібні або широко яйцеподібні, від 1 до 1,8 см завдовжки; непарний листок  майже трикутний. Листки складаються з трьох листочків з нерівними боками, вони досить великі, хвилясті,  зеленого чи темно-зеленого забарвлення. Квітконоси пазушні, довгі. Квітки жовті, світло-жовті (лимонні) або фіолетово-жовті, зібрані в 2–8-ми квіткові китиці, гермафродитні, типової для бобових будови. Квітування починається з верхніх гілок, цвіте рослина в липні–серпні, насіння достигає в серпні–вересні (вегетаційний період триває до 100 діб, а у пізньостиглих сортів період достигання затягується навіть до жовтня).

Плід у вігни променистої – багатонасінний, опушений вузький біб, завдовжки від 5 до 20 см; за формою – циліндричний, за забарвленням – світло-коричневий або чорний. Насіння дрібне, гладеньке, з глянцевим блиском, овальної форми. Маса 1000 насінин 20–80 г. Забарвлення зерна буває жовте, коричневе різних відтінків і інтенсивності або зелене, у деяких сортів воно крапчасте. Доречно зауважити, що поширений різновид машу «зелений» називається так саме через зелене забарвлення стиглого насіння, а не зібраний у вигляді недостиглого, молодого зеленого зерна (типу фляжеоль), як це іноді подається у деяких спеціалізованих періодичних виданнях та в мережі Інтернет.

Оскільки маш рослина самозапильна, поряд можна вирощувати різні сорти даного виду.

Цінність і використання. Боби вігни променистої містять велику кількість білка (близько 25%), клітковину і вітаміни (групи В: В6, В9, В2, В1, В3, а також А, С, К, Е), мікроелементи (калій, кальцій, натрій, магній, залізо, фосфор).

 Дієтологи радять споживати маш всіма без винятку. Боби – невід’ємна складова раціонів вегетаріанців і веганів, прихильників здорового харчування. Вміст білку і заліза обумовлює корисні властивості їжі, приготованої із машу, що здатна повноцінно замінити м’ясо. Калорійність – 300 ккал (маш вживають для зменшення ваги при ожирінні саме як низькокалорійний продукт), харчова цінність 100 г бобів: білки – 23,5 г, жири – 2 г, вуглеводи – 46 г.

Їдять боби цілими, лущеними або пророщеними. Страви з додаванням машу смачні і поживні. Зерно у супі або як самостійна страва  вариться близько 40 хвилин без попереднього замочування (на відміну від багатьох інших видів квасолі і вігни). За смаком маш нагадує  квасолю з ніжним горіховим присмаком. Вареним він використовується у якості гарніру до основних м’ясних страв. Добре поєднується з різними  соусами, овочами, морепродуктами, м’ясом; із прянощів – з часником та імбиром.

Крохмаль, одержаний із бобів вігни променистої (вміст його у зерні до 50%), використовується для виробництва спеціального виду китайської «скляної» локшини – «феньси», або «фунчози», що має у поперечному перерізі круглу форму різного діаметру і набуває після варки напівпрозорого вигляду (продається висушеною, причому в Україні  часто як рисова локшина або вермішель; використовується для приготування супів, салатів, смажених у фритюрі страв).

В узбецькій і таджицькій кухнях відома страва за назвою маш-кічірі, або шавла-маш – це такий собі вегетаріанський плов, або каша із суміші рису і нелущеного маша з додаванням олії. Лущені боби  (після видалення зеленої оболонки) мають світло-зелене забарвлення і відомі в індійській кухні  як «дал», або «дхал», з якого, зокрема, готують традиційну індійську страву за однойменною  назвою.

Із пасти, приготованої з вігни променистої – зеленого машу, печуть млинці, готують крем, її додають у різні напої, використовують як начинку,  з неї готують десерти (наприклад, желе, морозиво) і кічарі – головну страву аюрведичної  кухні. Традиційною східною закускою є маш, смажений у фритюрі.

Ростки бобів вігни променистої завдовжки декілька сантиметрів – типовий компонент  азіатської кухні. Їх не важко отримати самотужки в домашніх умовах, оскільки за оптимальних умов – тепло і достатня кількість води – насіння проростає вже за добу. Сирі проростки за смаком дещо нагадують зелений горошок. І сирий, і відварений маш, і ростки використовують у різноманітних салатах. До прикладу, в’єтнамці сирі проростки використовують як начинку  в пиріжки та рулети. З проростків можна приготувати соус до риби та м’яса. Для цього треба взяти 150–200 г пророслого машу, 1 чайну ложку насіння кунжуту або зерен гірчиці (для любителів гострішого), 1 ківі, подрібнену зелень петрушки, базиліку (васильків справжніх), кропу, руколи (індау посівного або дворядника тонколистого), за бажанням – зелень часнику і/або цибулі; посолити за смаком, додати 1 чайну ложку лимонного соку, по 1 чайній ложці оливкової та лляної олії і збити у блендері до однорідної маси. А отримати ростки вігни променистої за сприятливих умов – температури і зволоження – можна вже за добу–дві після закладання насіння на пророщування, оскільки воно швидко проростає.

Боби вігни променистої мають антиоксидантні властивості і здатні прискорювати загоювання  термічних опіків, виводити шкідливі речовини із кишечнику, справляють сечогінну і гіполіпідемічну дію. Проросле насіння містить аскорбінову кислоту, залізо, кальцій, що сприятливо діє на перебіг інфекційно-запальних захворювань: бронхіту, ларингіту, синуситів і ринітів.

В китайській народній медицині  вживати  вігну променисту радять при харчових отруєннях, до прикладу, отруйними грибами, рослинами, важкими металами чи пестицидами. Каша із зерна – гарний засіб для лікування вугрової висипки, загоювання дрібних ранок і дерматитів, отож останнім часом з’являються косметичні препарати з додаванням борошна з бобів цієї рослини.  

На відміну від інших бобових, вігна промениста містить мало олігоцукрів (цукри, що не перетравлюються в організмі людини). Проте його споживання людьми, у котрих є порушення травлення, може викликати реакції індивідуальної несумісності, а за надлишкового вживання – диспепсію і метеоризм.

Регулярне вживання крупи  із зеленого машу посилює розвиток інтелекту, сприяє лікуванню астми, алергії, артриту, серцево-судинних захворювань (судини стають міцнішими і більш еластичними, очищаються від холестеринових бляшок), справляє позитивний вплив на нервову систему, поліпшує гнучкість суглобів, знижує артеріальний тиск тощо.

Вважається, що страви із вігни променистої регулюють температуру тіла і запобігають тепловому удару.

Зелена маса – цінний корм, її згодовування підвищує жирність молока у корів. Вігна промениста, подібно до інших бобових рослин, є хорошим попередником для наступних у сівозміні культур.

 

Базова агротехнологія вирощування дрібнозерних видів вігни.

Ділянки для вирощування досліджуваних дрібнозерних видів вігни вибирають з сонячною експозицією, що добре прогріваються.  Кращі ґрунти  легкого  гранулометричного складу, водопроникні, з нейтральною реакцією. Кращими попередниками для культури є багаторічні трави, озимі і ярі зернові, просапні (картопля, буряки, овочеві – за винятком представників родини Бобових, що мають спільних шкідників і збудників хвороб). Не слід використовувати у якості попередника ті рослини, що дають після себе падалицю, яка буде пригнічувати рослини вігни через низькорослість переважної більшості сортів. Самі рослини є добрими попередниками  для наступних культур у сівозміні, адже  у результаті  симбіотичної взаємодії з бульбочковими бактеріями за вегетаційний період  накопичують у ґрунті  атмосферний азот. За обробки насіння цих видів вігни відповідними штамами бульбочкових бактерій при сприятливих погодних умовах рослини повністю забезпечують себе азотом.  Коли така обробка не проведена, доцільно під передпосівну культивацію внести 20–30 кг за діючою речовиною азотних добрив. Повертати на попереднє місце види можна через 3–5 років, аби запобігти ураженню грибковими  хворобами.

Технологія вирощування дрібнозерних видів вігни подібна до загальноприйнятої в певній зоні для значно поширенішого виду –  квасолі. Основний обробіток  розпочинають відразу після збирання попередника. Проводять лущення дисковими лущильниками у двох напрямках на глибину 8–10 см з метою подрібнення, загортання рослинних решток, підрізання бур’янів, що вегетують, і провокування до проростання насіння бур’янів. Якщо поле засмічене коренепаростковими бур’янами, застосовують лемішні лущильники. В даному випадку глибина першого обробітку становить 12–14 см, а другого, що проводиться через два тижні, 14–16 см.

Через 15–20 діб, залежно від  погодних умов, проводять оранку на глибину орного шару та за необхідності – при масовому з’явленні сходів бур’янів – проводять культивацію зябу на глибину 10–12 см.

Рано навесні, при настанні фізичної стиглості ґрунту, ділянку боронують у два сліди з метою затримання вологи. Перед сівбою проводять культивацію у два сліди на глибину 8–10 см з одночасним боронуванням. Доцільно передпосівний обробіток проводити комплексними агрегатами, здатними за один прохід провести декілька операцій: розпушити ґрунт до дрібногрудкового стану, вирівняти і ущільнити його. При цьому максимально зберігається волога у ґрунті та створюються оптимальні умови для сівби насіння і його дружного проростання.

Сівба, зокрема на Чернігівщині, проводиться у другій декаді травня, коли ґрунт прогріється не менше, ніж до 15о С, і мине загроза пізньо-весняних приморозків. Глибина загортання насіння 3–5 см (зважаючи на дрібнонасінність культур, слід враховувати, що, особливо за недостатньої кількості вологи, мілко зароблене у грунт насіння не здатне адсорбувати достатню для проростання її кількість, і сходи можуть засихати;  сходи з насіння, навпаки, надмірно заглибленого при сівбі, також можуть бути ослабленими, а при надмірному зволоженні грунту – ще й уражатися патогенними грибами). Ширина міжряддя – від 45 до 70 см, норма висіву променистої і мунго 25–30 кг/га, кутастої – до 50 кг/га. На добре окультурених ділянках, не засмічених багаторічними бур’янами, можна висівати дрібнозерні види вігни вузькорядним способом, з шириною міжрядь 15–30 см. Після сівби ділянки доцільно прикоткувати, аби поліпшити контакт насіння з грунтом і вирівняти поверхню для проведення більш якісного догляду за рослинами (проведення міжрядного обробітку у найбільш ранні терміни після з’явлення сходів). Сходи з’являються приблизно за два тижні після сівби, на початку вегетації рослини розвиваються досить повільно, саме тому необхідно першочергово контролювати стан засміченості поля бур’янами, падалицею рослин-попередників і проводити боротьбу з ними.

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Упродовж вегетаційного періоду  ґрунт підтримують у пухкому, чистому від бур’янів стані. Для цього проводять не менше 3–4 розпушувань міжрядь від початку масових сходів до змикання рядків, особливо за масової появи бур’янів, утворенні кірки після дощів чи поливів. Це сприяє збільшенню у ґрунті доступних рослинам запасів поживних речовин, води, повітря, створюється сприятливий температурний режим, більш активно  проходять мікробіологічні процеси, добре розвивається коренева система.

За необхідності проводять 1– 2 прополки у рядках, а за умов загущення сходів першу прополку суміщають з формуванням  густоти стояння рослин (відстань між рослинами у рядку 5 см).

Дрібнозерні види вігни потребують підвищеної температури повітря, види характеризуються підвищеною жаростійкістю, однак вони чутливі до грунтової засухи – може відбуватися опадання бутонів і, у результаті, зменшення  урожайності. Тому за посушливих умов необхідні регулярні поливи, аби запобігти цим негативним явищам і нівелювати їх вплив на продуктивність рослин. Рослини вимогливі до вологості ґрунту і повітря особливо в періоди  проростання насіння і утворення плодів, але не  переносять надмірного перезволоження і застою води. Причому полив дощуванням може спровокувати  поширення грибкових хвороб, тому варто  поливати по борознах або користуватися сучасними технологіями крапельного поливу.

За достатнього зволоження, при недотриманні густоти рослин, внесення надмірної кількості добрив тощо боби на рослині достигають не одночасно: відповідно в нижній частині вони готові до збирання, а у верхній – зелені, іноді навіть можна спостерігати продовження цвітіння. Тому збирають описані види переважно роздільним способом: рослини скошують за вологості насіння 14–16%, дозарюють у валках протягом 3–7 діб залежно від погодних умов, що склалися на період збирання, після чого обмолочують. При одночасному достиганні бобів проводять пряме комбайнування. Достиглі боби стають щільними і при дотику розтріскуються, насіння розлітається. Аби цього уникнути, збирати ліпше у похмуру погоду, вранці, адже обмолот рослин урду в  суху  сонячну погоду призводить до значних втрат урожаю. При збиранні вігни  комбайнами необхідно зменшити швидкість обертів барабану до 300–400 об./хв., опустити підбарабанник, за можливості замінити сталеві била на дерев’яні. Відразу після обмолоту задля уникнення самозігрівання вороху і насіння його очищають і сушать до вологості 12%.

У підсумку можна стверджувати, що описані дрібнозерні види вігни – мунго, кутаста і промениста – цілком заслуговують на визнання у вітчизняного споживача. Це рослини універсального використання, зокрема для модного нині напряму – отримання проростків упродовж усього року. Є підстави констатувати, що на вітчизняному насіннєвому ринку з’являється сортимент (хоч не «офіційні» сорти, а сортозразки переважно іноземного походження, проте з комплексом цінних господарських ознак), адаптований для вирощування в усіх природно-кліматичних зонах України. Однак при постійно зростаючому попиті на цю продукцію поки що спостерігається низька її пропозиція, а відтак і порівняно висока ціна на насіннєвий матеріал.

 

Олександр Позняк, Дослідна станція «Маяк» ІОБ НААН

Фото автора

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here