Ефективність діяльності садівницьких підприємств

0
145

Недостатнє промислове виробництво. Нестабільність пропозиції на вітчизняному ринку плодів зумовлена сукупністю факторів, пов’язаних із сезонними особливостями галузі садівництва та кризовою ситуацією у промисловому секторі. Так, скорочення виробництва плодів сільськогосподарськими підприємствами відбувається, перш за все, через їх недостатнє фінансування, особливо за рахунок залучених коштів, відсутність спеціально обладнаних сховищ для зберігання продукції, недоліки у збутовій діяльності, низький платоспроможний попит населення та ряд інших проблем. Відтак сільськогосподарські підприємства на ринку формують лише до 15% пропозиції плодів (рис. 1). Істотне її зниження спричинено недотриманням агротехніки вирощування, зокрема, при внесенні мінеральних та органічних добрив, захисті рослин від шкідників та хвороб, що у значній мірі пов’язано з інфляційними процесами в країні, в тому числі підвищенням цін на паливо, добрива та отрутохімікати. Тож досить актуальним на сьогодні є вивчення ефективності виробництва та реалізації плодової продукції.

Рис. 1. Виробництво плодів садівницькими підприємствами у 2016 р., тис. т

Про чисельність підприємств. У 2016 р., за даними Державної служби статистики України, промисловим вирощуванням плодів займалося 275 підприємств, у т.ч. в розподілі за організаційно-правовими формами 257 недержавних та 18 державних, що менше, ніж у 2010 році, відповідно у 1,4; 1,3 і 2,2 раза (табл.). Різке зменшення чисельності садівничих підприємств відбулося у 2005 р. – майже у 3 рази порівняно з 2003. Протягом 2005-2016 рр. їх кількість скорочувалася переважно за рахунок підприємств недержавних форм господарювання, хоч саме останні залишаються основними товаровиробниками плодів. Так, у 2016 р. серед сільськогосподарських підприємств вони виробляли 97% (243,4 тис. т) плодової продукції.

Ефективність виробництва та реалізації плодів

садівницькими підприємствами різних типів у 2016 р.

Показники

Сільсько-господарські підприємства

в тому числі

дер-жавні

недер-жавні

з них

госпо-

дарські товари-

ства

при-ватні

фермер-ські госпо-дарства

с.-г.

коопе-ративи

Кількість підприємств, од.

275

18

257

161

52

25

11

Валовий збір, тис. т

250,9

7,5

243,4

171,4

27,0

27,1

0,8

Виробнича собівартість

1 т, грн

3605

3755

3601

3720

3022

2899

2981

Рівень товарності, %

93,0

98,7

92,8

94,8

95,2

72,7

92,5

Собівартість 1 т реалізо-ваної продукції, грн

4395

5226

4368

4397

3922

4350

3575

Ціна реалізації 1т, грн

4924

4617

4934

4880

4795

5878

3812

Прибуток (збиток),

млн. грн

123,2

-4,5

127,8

78,4

9,6

30,1

0,2

Рівень рентабельності (збитковості), %

12,0

-11,7

13,0

11,0

22,3

35,1

6,6

Форми господарювання. Недержавні підприємства реалізовують плоди за цінами, на 13-20% вищими за собівартість. У 2016 р. ціна на них становила 4,9 тис. грн/т. При цьому їх рівень рентабельності становив лише 13,0%. Слід зауважити, що, за підрахунками вчених, успішною господарська діяльність сільськогосподарських підприємств може вважатися, коли цей показник не нижче 35-40%. 2016 р. був не досить успішним для цих форм господарювання не лише через низьку продуктивність плодових насаджень, зокрема, зерняткових – до 9,4 т/га, а й через недостатній догляд за ними, про що свідчить низький рівень виробничих витрат – лише 3,6 тис. грн/т.

Державні підприємства у 2016 р. отримали збиток у 4,5 млн грн та рівень збитковості 11,7%. В них оптова ціна реалізації 1 т плодів становила 4,6 тис. грн, тоді як собівартість перевищувала її на 13 %.

Всі садівницькі підприємства майже повністю реалізують вирощену продукцію (рис. 2). Рівень її товарності становив 90-95%. Очевидно, що найбільше плодів реалізується за іншими каналами реалізації, тобто різним комерційним структурам.

Рис. 2. Реалізація плодів садівницькими підприємствами, тис. т (%)

Господарські товариства. Найбільшу частку в загальній кількості недержавних підприємств у 2016 р. становили господарські товариства – 63% (161 од.). Вони виробляли та реалізовували переважну масу плодів – у середньому 72%, або 162 тис. т. Однак їх рівень рентабельності в середньому склав 11,0%. Найбільш ефективною виявилась діяльність фермерських господарств (рівень рентабельності становив 35,1%) через найвищі, з-поміж інших типів підприємств, ціни реалізації плодів (5,9 тис. грн/т) та найнижчі виробничі витрати – 2,9 тис. грн/т. Найменше представлені в Україні виробничі сільгоспкооперативи, що займаються садівництвом (11 од.), незважаючи на їх більш ефективну господарську діяльність у порівнянні з державними підприємствами.

У формуванні виробничих витрат садівницьких підприємств при нестачі фінансових ресурсів серед природних організаційно-економічних і технологічних чинників особливе значення мають останні. Вони істотно впливають на встановлення оптових цін реалізації на плоди і прибутковість. Така ситуація спостерігається при нижчих оптових цінах реалізації в державних підприємствах порівняно з недержавними – на 7%. Недостатній рівень виробничих витрат негативно впливає на прибутковість вирощування плодів у зв’язку з неможливістю ефективного агротехнічного обслуговування насаджень. Висока вмотивованість відшкодування затрачених ресурсів і досягнення позитивних результатів є стимулюючими чинниками для господарств усіх типів вкладати обігові кошти та інвестиції у більших обсягах для досягнення вищої врожайності.

Зазначимо, що розмір і структура виробничих витрат зумовлюються технологією виробництва продукції та кількістю й вартістю використаних ресурсів. Вони дещо різняться за типами насаджень, схемами агротехнічного догляду і в розрізі культур. Так, наприклад, частка оплати праці у вирощуванні яблук при схемі садіння 5х3 м в усіх виробничих витратах складає близько 25, а сливи (6х3 м) – 35%; на амортизацію насаджень і техніки витрачається відповідно до 20 і 11 та 4 і 2,5%.

Садівнича Вінниця. З-поміж усіх областей України в розвитку галузі садівництва виділяється Вінницька. Вона займала у 2016 р. основні позиції за площами плодоносних насаджень – 10,8 тис. га, а це майже 23% усіх площ сільськогосподарських підприємств, урожайністю до 13 т/га, що суттєво вище, ніж в більшості інших регіонів. Таким чином, Вінниччина є лідером у вирощуванні та реалізації плодів – у 2016 р. відповідно 39% (98 тис. т) та 39% (91 тис. т). Це пояснюється закладанням протягом останніх років молодих високоінтенсивних садів із забезпеченням краплинного зрошування. У Вінницькій області площа таких насаджень становить понад 2 тис. га. Варто наголосити, що навіть така врожайність садів, як на Вінниччині, нижча порівняно з середньою у країнах світу. Наприклад, у Китаї та Польщі вона складає більше 15-16 т/га. Це свідчить про доцільність державних дотацій на закладання молодих насаджень за новими технологіями. Так, за кордоном на 1 га висаджується по 2000-2500 саджанців, тоді як в Україні в середньому по 1000 шт. Протягом 2008-2016 рр. площі під високоінтенсивними садами в регіоні розширювались. У 2016 р. вони становили понад 6,0 тис. га. Тобто поступово відбувається заміна старих садів зі схемами посадки 8х6 і 6х5 м на високопродуктивні (до 2500 дер./га).

На Вінниччині садівництво краще розвинене у Барському, Шаргородському, Тульчинському, Тиврівському та Піщанському районах. Більшу частину плодової продукції товаровиробники восени продають місцевим плодопереробним заводам, а близько 5% експортують, зокрема, до Білорусі. В регіоні працюють до 10 плодопереробних підприємств, зокрема ПрАТ Могилів-Подільський та ВАТ Барський консервні заводи, ТОВ Аграна Фрут Україна, ВАТ Вінніфрут, ТОВ Пфаннер-Бар, ПрАТ Вінницький завод фруктових концентратів і вин тощо. Вони переважно переробляють плоди на концентровані соки та повидло. Продукція закупляється цими підприємствами за низькими оптовими цінами, що, звичайно, негативно впливає на ефективність виробництва та реалізації плодів первинної ланки – товаровиробників. Наприклад, яблука високої якості восени здаються оптовим постачальникам по 2-3 грн/кг. Навесні ціна на них зростає практично в 2 рази. Це свідчить про необхідність забезпечення садівничих підприємств сховищами та сучасними технологіями зберігання плодів. Як зазначають дослідники регіонального ринку плодів Вінницького фруктового проекту Міжнародної фінансової корпорації, переробні заводи спеціально змовляються про заниження цін на яблука, пояснюючи це їх перевиробництвом, тобто ведуть власну, вигідну для них цінову політику. Це при тому, що попит на плоди в області задовольняється лише на 65% (рівень споживання становить до 50 кг на особу в рік), а частка їх імпортних поставок на ринку складає близько 30%.

У цьому регіоні господарські товариства мають високі перспективи розвитку. Ймовірно товарна пропозиція плодів розширюватиметься саме за рахунок їх виробництва. Подільські фрукти славляться високою якістю не тільки в Україні, а й у світі, тому попит на них зростає. Господарства Вінницької області отримують у середньому в рік до 4-5 тис. т плодів, а найбільш розвинені – більше 10 тис. т. Наприклад, передовими підприємствами, що займаються виробництвом фруктів (переважно яблук), вважаються ПАТ Дружба-ВМ Тульчинського району, де щорічні валові збори становлять до 10-12 тис. т при врожайності 20-22 т/га, ТОВ Поділля Тиврівського – 9,0-10,0 тис. т (15-17 т/га), ТОВ Аграна Фрут Лука Вінницького – 6-7 тис. т (20 т/га) та інші. Експерти відзначають: якщо й є відхилення у вирощуванні подільських яблук від європейської практики, то лише в тому, що сад обприскують хімікатами в кілька разів менше, ніж, наприклад, у Голландії. За вмістом сухих речовин та амінокислот (у світі ці критерії ставляться вище за вміст цукру) подільські яблука вважаються найкращими. Фахівцям плодівництва відомо, що соками з українських плодів поліпшується якість соків, що виробляються в інших країнах.

Підсумок. У сучасних економічних реаліях ефективність промислового виробництва плодів значною мірою залежить від дотримання технологій, інтенсивності виробничих витрат на одиницю площі насаджень та цінової політики господарств. Для розвитку промислового садівництва необхідне поєднання організаційно-економічних факторів з технічними і технологічними. Важливими напрямками у збільшенні товарної пропозиції плодів є розширення мережі спеціалізованих підприємств, розробка заходів щодо підвищення ефективності перспективних форм господарювання, впровадження високоінтенсивних технологій, зростання обсягів виробництва та купівельної спроможності населення і т.д. Цього можна досягти лише за допомогою запровадження економічно обґрунтованих методів державного регулювання розвитку галузі. Прикладом високорозвиненого промислового садівництва в Україні є Вінницька область, яка виділяється з-поміж усіх регіонів країни за показниками економічної ефективності.

Сало Інна Анатоліївнадоктор економічних наук, вчений секретар

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here