Екзотичні родичі гарбузові

0
210

Гарбузові (Cucurbitаceae) – родина дводольних квіткових рослин. Це однорічні або багаторічні трави і навіть чагарники і напівчагарники. Налічує 130 родів і близько 900 видів, що виростають переважно в тропічних і субтропічних районах. Особливо багато дикорослих гарбузових у Африці, а також в Азії і Америці. У помірних широтах представників даної родини порівняно мало. У переважної їх більшості плоди за своєю будовою схожі на ягоду, але вельми своєрідну, що отримала назву «гарбузина».

Крім звичних нам огірків, динь і гарбузів існує безліч інших видів, підвидів, різновидів, про які ми часто і не здогадуємося. Вони знаходять широке застосування. Плоди багатьох із них їстівні (дині, огірки, гарбузи, кавуни, чайот та ін.). Інші види йдуть на виготовлення посуду і музичних інструментів (лагенария), губок і набивного матеріалу (люффа і т. д.). Деякі види є лікарськими або вирощуються як декоративні рослини (переступінь, люфа, лагенарія та ін.).

КИТАЙСЬКІ ОГІРКИ

Це різновид огірка. Відрізняється розмірами, смаковими і деякими біологічними особливостями. Агротехніка загальноприйнята для культури огірка.

Стебло китайських огірків може бути близько 3,5 метра, а плоди (в залежності від сорту) досягають 40– 90 см в довжину. Незаперечною перевагою китайського огірка є його висока стабільна тривала (аж до морозів) врожайність, стійкість до більшості хвороб і партенокарпія.

Вони гарно культивуються як в умовах відкритого, так і в умовах захищеного ґрунту. Однаково добре почувають себе і при високій освітленості, і в напівтіні. Вирощувати їх можна по всій території України як у відкритому грунті з обов’язковим підв’язуванням, так і в захищеному грунті (плівкові і скляні теплиці).

Але є у цього різновиду і недоліки: погана лежкість, придатність тільки для свіжого споживання і низька схожість насіння. При культивуванні обов’язковою є вертикальне підв’язування для отримання товарних плодів високої якості.

БІЛИЙ ОГІРОК

Відрізняється від звичайних огірків білим кольором шкірки. Сорти білих огірків: Сніговий барс, Білосніжка, Білий делікатес та інші. Білі огірки утворюють довгі стебла. Підходять для вирощування як у відкритому, так і в захищеному ґрунті. Вони стійкі до хвороб, мають високу жаростійкість до + 45 °C, що робить їх особливо привабливими для вирощування в регіонах з високою температурою. Плоди білих огірків досягають всього 20 см в довжину, за смаком вони більш ніжні, ніж звичайні огірки, та злегка солодкуваті.

Культивуються по всій території України в господарствах населення. Технологія вирощування загальноприйнята для культури огірка.

ВІРМЕНСЬКИЙ ОГІРОК, ТАРРА

Насправді це не огірок, а підвид дині – диня змієподібна. Диня змієподібна походить з Ірану і Середньої Азії. Рослини бджолозапильні. Плодоношення відбувається як на головному стеблі, так і на пагонах другого порядку в зоні першого і другого листка. Головне стебло може досягати довжини 3 м. Квітки жовті, роздільностатеві. Плоди мають вагу до 1 кг. Період від повних сходів до першого збирання становить приблизно 70 діб. У сприятливий рік з однієї рослини можна отримати від 5 до 10 кг плодів, довжина яких досягає 50 см. Рослина має тривалий період вегетації, високу стійкість до хвороб (борошнистої роси і пероноспорозу), стійкість до зниження температур під час плодоношення. Плоди вживаються в їжу в молодому віці як огірок, тоді як стиглий плід має аромат дині.

М’якоть плодів змієподібної дині відмінно втамовує спрагу і може бути прекрасним десертом разом із іншими баштанними культурами. Змієподібна диня належить до цінних продуктів харчування, оскільки до її складу входять такі важливі біологічно активні речовини, як легкозасвоювані цукри (до 13%), пектин, вітаміни А, В, С, Е, РР, мікроелементи Mg, K, Ca, Fe , Na та багато органічних кислот.

Всі сорти вірменського огірка чудово ростуть як у відкритому ґрунті, так і в плівкових теплицях. Смакові якості плодів менш виражені, ніж у китайських огірків, а самі плоди незалежно від сорту суцільно вкриті біло-сріблястим опушенням.

Треба враховувати, що оскільки стебла таких огірків можуть досягати 4 метрів  довжини, вони потребують спорудження опори. Цінність вірменських огірків полягає в тривалому плодоношенні, стійкості до хвороб і перепадів температур. На сьогодні мають поширення у господарствах населення по всій території України.

 

АНГУРІЯ, КІВАНО

Ще цю рослину називають рогата диня, або огірок африканський (лат. Cucumis metulifer). Це трав’яниста ліана родини Гарбузові (Cucurbitaceae), вид роду Огірок (Cucumis). Походить з Африки. Найбільш широко культивується в Центральній Америці, Новій Зеландії, Ізраїлі. Низьких температур рослини не виносять. Вирощується заради їстівних плодів, схожих на невелику овальну диню. Рослина декоративна і являє собою кучеряву ліану з тонкими стеблами довжиною 3–5 м. Плоди схожі на огірки з великими шипами, шкірка не їстівна, а зелена желеподібна м’якоть нагадує перезрілий огірок з великою кількістю насіння. Довжина плоду – до 15 см. Насіння біле, численне, довжиною до 1 см. При достиганні плоди стають яскраво-помаранчевими. За смаком плід схожий на огірок і банан. Може вживатися як в солодкому, так і солоному вигляді. У солоних салатах використовується з сіллю і перцем в лимонному соку. Також використовується у фруктових і молочних коктейлях і фруктових напоях. Містить мало калорій, тому часто використовується в дієтичному харчуванні і для зниження ваги. Насіння зберігає схожість протягом 7 років.

   

Придатна для вирощування у відкритому грунті на Півдні України. У захищеному грунті може культивуватись на всій території України. Технологія вирощування загальноприйнята для огірка.

ТЛАДІАНТА

Тладіанта сумнівна (лат. Thladiantha dubia), або червоний огірок – рослина роду Тладіанта родини Гарбузові. Багаторічна повзуча ліана, що досягає 5 метрів, тладіанта сумнівна родом із країн Південно-Східної Азії. Листя серцеподібне цільнокрайнє, світло-зеленого кольору, з зовнішнього боку – повстяне. Яскраво-жовті квіти рясно покривають ліану.

Цвітуть вони протягом усього літа, а зовні нагадують тюльпани. На місці квітів з часом утворюються невеликі плоди, які нагадують дрібні огірки довжиною до 7– 8 см, які використовують для консервації і соління, але тільки до того моменту, доки вони не досягнуть 15 см і не почнуть змінювати свій колір. Плоди тладіанти до кінця вересня червоніють, стають м’якими і дуже солодкими, і з них починають варити варення. У м’якоті міститься від 40 до 100 темних насінин з твердою шкіркою.

Особливістю цієї рослини є те, що її ріст впритул пов’язаний з крихітною дикою бджілкою з роду Ктеноплектра, яка єдина запилює її квітки. Мабуть, ця обставина і привела до того, що у тладіанти сумнівної над насіннєвим розмноженням переважає вегетативне (бульбами від 2 до 8 см, які зовні нагадують картоплю). Тладіанта є агресивною рослиною, яка швидко розростається. Восени надземна частина рослини відмирає, а підземна утворює великі бульби. Без пересадки на одному місці тладіанта може рости близько 10 років.

   

При її вирощуванні треба враховувати особливості цієї рослини. Розмножити її можна не тільки насінням, а й бульбами, що зовні нагадують картоплю. Дуже дрібне насіння тладіанти висівають на розсаду вже на початку березня. Рослини чудово розвивається навіть при невеликій освітленості, отже досвічування не потребують і гарно ростуть при невисоких температурах. Рослину можна вирощувати на утепленій лоджії або балконі, головне, щоб температура не опускалася нижче 0 ° C. У грунт вже підрослу розсаду висаджують після того, як минуть весняні заморозки – у кінці травня або на початку червня. Плодоношення у перший рік наступає дуже рідко, а запилення слід проводити штучно через відсутність комах.

При розмножені бульбами їх саджають на глибину близько 8–10 см приблизно у середині квітня. Сходи з’являються до середини травня, після чого починається досить швидке зростання. Восени надземна частина рослини відмирає, а підземна утворює великі бульби. Без пересадки на одному місці тладіанта може рости близько 10 років. Рослини потребують частих поливів. Може вирощуватись на всій території України.

ОГІРОК-ЛИМОН

Це також представник родини Гарбузові. Походить із Нової Зеландії. Рослина має міцний кущ, довжина стебла може досягати 5 м і більше. Плоди змінюють забарвлення в міру достигання від смарагдово-світло-зеленого, округлого за формою з ніжною шкіркою, тонким приємним ароматом і смаком, мало опушених в молодому віці до білих із м’якоттю, більш насиченою за смаком. Тільки до кінця росту вони набувають яскраво-жовтий лимонний колір.

Більшість сортів огірка, до яких ми звикли, мають плоди переважно витягнутої, циліндричної форми. Але існують сорти з овальними і круглими плодами, найвідоміший з яких – Crystal apple (Кришталеве яблуко). Це найвідоміший сорт з кулястими плодами, який набув поширення в Європі. Другу назву – огірок-лимон – він отримав через дивну зовнішню схожість із плодами лимона. Проте схожість ця чисто візуальна, ніякого відношення до лимона огірок, не має.

Треба враховувати, що огірок-лимон краще вирощувати через розсаду, він дуже тепло- і вологовимогливий. Стебло рослини здатне досягати 6 метрів.

   

Культивуються у господарствах населення у захищеному грунті по всій території України. У відкритому – на Півдні України.

ІТАЛІЙСЬКІ ОГІРКИ

Італійські огірки характеризуються довгими опушеними плодами і тривалим плодоношенням. Найбільш поширеними сортами є Абруззе (Торторелло) і Баррезе.

Плоди Абруззе (Торторелли) мають світло-зелену шкірку і яскраво виражену ребристість, можуть досягати 50 см у довжину. Смак плодів трохи солодкий, щось середнє між огірком і кавуном.

Баррезе теж відрізняється яскраво вираженою ребристістю, але, на відміну від Абруззе, його плоди мають темно-зелений колір, який у міру достигання переходить в помаранчево-жовтий. За смаком і ароматом плоди Баррезе більше нагадують диню.

Доки плоди не досягли стиглості, вони мають смак огірка, а коли досягають стиглості, то набувають смак дині і аромат кавуна.

Плоди мають веретеноподібну форму довжиною 25–50 см з гарним опуклим малюнком, який нагадує змію. Вага плодів може досягати 5–8 кг. У молодому віці плоди зелені, а в стиглому вони жовті. Достигають вони в липні-вересні. Придатні для вирощування на всій території України. Технологія вирощування загальноприйнята для культури огірка.

МАНДУРІЯ —  ОГУРДИНЯ

Вона насправді об’єднує в собі якості і зовнішній вигляд огірка і дині. Саме тому в народі її так і називають – огурдиня. Молодий плід має розмір 10–12 см і трошки пухнасту шкірку. За зовнішнім виглядом кущ дуже схожий на кущ огірка, тільки трохи масивніший. Листя також схожої форми. А ось якщо його поворушити, то можна відчути аромат свіжої дині. Молоді плоди при вирощуванні розсадним способом можна збирати вже у червні – липні. Зрілий плід  також уже нічого спільного з огірком не має. Це повноцінна диня і за формою, і за смаком. Маса плодів може варіювати від 1 до 2 кг.

МОМОРДИКА ХАРАНТІЯ (ІНДІЙСЬКИЙ ОГІРОК, КРОКОДИЛ, ДРАКОН)

Це екзотична рослина з декоративним листям, яскраво жовтими квітами, які пахнуть жасмином, та екзотичного виду плодами. Оскільки момордика є рослиною тепловимогливою, висаджувати у відкритий грунт її треба не раніше, ніж у другій половині травня. Плоди горбкуваті, і в міру росту вони змінюють свій колір – від темно-зеленого до яскраво-помаранчевого. Але це аж ніяк не єдина їхня особливість. Головний секрет плодів момордики полягає в їх формі, яка змінюється під час достигання. При достиганні плід розтріскується в своїй нижній частині і закручується на три м’ясисті пелюстки. З нього випадають на землю 15 – 30 насінин, покритих щільною желеподібною м’якоттю. Насіння момордики червоно-бурого кольору, химерної форми, завбільшки з кавунове насіння, має тонку, але міцну шкірку. Усередині плоду знаходиться соковитий околоплідник темно-рубінового кольору. На смак він дуже приємний, нагадує стиглу хурму, а сам плід за смаком нагадує смак гарбуза. Поверхня плоду трохи гірчить, тому момордику часто називають «гірким гарбузом». Багато хто вважає, що ця гірчинка не псує смаку і дозволяє готувати з плоду момордики чудові страви.

   

На території України момордика добре росте і плодоносить не тільки у відкритому грунті, а й у парнику або теплиці і навіть у кімнаті або на балконі. Агротехніка вирощування момордики схожа на вирощування огірків. І все ж, незважаючи на тропічне походження момордики, не можна сказати, що вона не любить тепла і сонця і невимоглива до вологості грунту і повітря. Якщо її вирощувати у відкритому грунті, то краще це зробити через розсаду.

МЕЛОТРІЯ ШОРСТКА

Мелотрія шорстка, або міні-огірок, відноситься до тієї ж родини, що і звичайний огірок – Гарбузові. Це багаторічна декоративна рослина, яка прибула до нас із Африки. Особливо цінується мелотрія не стільки за смакові якості своїх плодів, скільки за виразний і дуже декоративний зовнішній вигляд: насичено-зелене листя рослини не втрачає свого кольору до самої осені. Плоди мелотрії схожі на кавунчики розміром 1,5–2,5 см, вони їстівні, за смаком нагадують огірки і підходять для подальшої переробки: засолювання і консервування. Рослина ранньостигла, перші плоди мелотрії з’являться на 14–18 добу після висадки розсади в грунт.

На Півдні України можна вирощувати із насіння. В Лісостепу та на Полісі вирощується через розсаду і тільки як однорічна рослина.

Для вирощування розсади підійде універсальний земельний субстрат. Дрібне насіння на 0,5 см треба засипати субстратом, тоді при температурі +25С сходи з’являться вже на 5–7 добу. Пересадку рослинки добре переносять. В довжину вони можуть досягати 3 метрів і тому мають потребу в опорі. Треба приділити увагу місцю висадки у відкритому грунті – він повинен бути легким, а місце сонячним. Поливати треба не дуже часто, хоча б раз у 5 діб. Рослини також добре відгукуються на підживлення мінеральними та органічними добривами.

ТРИХОЗАНТА  — ЗМІЄПОДІБНИЙ  ОГІРОК

Ще один представник гарбузових – трихозанта, частіше іменований змієподібним огірком або змієподібній гарбузом. Походить з Індії. На даний час зростає в тропічних і субтропічних регіонах.

Плоди трихозанти мають циліндричну форму і можуть досягати в довжину 120–150 см, а діаметр в середньому становить 7 см, що відповідає близько 1 кг. Шкірочка світло- або темно-зеленого кольору, м’якоть ніжна і соковита. Плоди під час дозрівання змінюють свій колір із зеленого на яскравий червоно-помаранчевий. Квіти невеликі, в діаметрі досягають 4 см.

З огляду на те, що трихозанта дуже тепловимогливий овоч, вирощувати його краще через розсаду або в захищеному ґрунті.

У період зростання плоди починають звиватися, звідки і з’явилася назва «змієподібний огірок». У країнах Південно-Східної Азії трихозанту обробляють як овочеву культуру. У нас вона поширена поки що недостатньо, але численні любителі екзотики із задоволенням вирощують такі незвичайні огірки на своїх ділянках і цінують трихозанту не тільки за екзотичний вид, але і за невибагливість, а також стійкість до хвороб і шкідників.

Рослини тепловимогливі, тому на території України, окрім Півдня, краще вирощувати через розсаду.

ЛАГЕНАРІЯ

Рід Лагенарія (Lagenaria) належить також до родини Гарбузові. Це однорічна рослина, яку ще називають індійський огірок, горлянка посудна або пляшковий гарбуз. Стебло п’ятигранне, злегка опушене, стелеться довжиною до 15 м. Листя ниркоподібне, квітки білі на довгих квітконіжках. Плоди різноманітної форми: глечикоподібні, циліндричні або пляшкової форми довжиною до 150 см, масою 2–7 кг і більше.

Насіння велике пласке довгасте, в міцній оболонці, тому довго не проростає. В їжу використовують молоді зав’язі. Це тепловимоглива рослина з довгим вегетаційним періодом, яку краще вирощувати розсадним способом. Особливістю цієї рослини є те, що для вживання в їжу не обов’язково плід зривати повністю, можна відрізати тільки його частину. Місце зрізу швидко пробковіє і плід продовжує рости.

Вирощується по всій території України . Придатна для вирощування як у відкритому грунті через розсаду, так і у захищеному грунті.

ЛЮФФА

Рід родини Гарбузові. Ареал роду – тропічні і субтропічні регіони Азії і Африки. Листя чергове п’яти- або семилопатеве, іноді цільне. Квітки великі роздільностатеві, жовті або білі. Чоловічі квітки зібрані в суцвіття, жіночі розташовуються поодиноко.

Плоди подовжені циліндричні, всередині сухі і волокнисті з безліччю насіння.

Деякі види культивуються. Зрілі плоди деяких видів використовуються для виготовлення мочалок, схожих з губками (які, як і сама рослина, називаються люффа). Така рослинна губка одночасно з процедурою миття забезпечує гарний масаж. Також плоди використовуються як фільтруючий елемент для очищення води в технічних пристроях, де не висуваються високі вимоги до очищення, і призначаються для уловлювання великих включень (окалини, піску). Встановлюються у вигляді набраних блоків в теплі ящики суднових котельних установок.

Молоді плоди люффи гостроребристої і єгипетської вживаються в їжу як овочі. Насіння люффи містить більше 25% олії, придатної для технічних цілей. З люффи також роблять мило.

Рослини культивуються по всій території України. Добре почувають себе у захищеному грунті, але ростуть і у відкритому грунті на опорі. Технологія вирощування загальноприйнята для огірка.

ЧАЙОТ, МЕКСИКАНСЬКИЙ ОГІРОК

Чайот їстівний (Sechium edule (Jacq.) Sw.) Вид роду Чайот, родини Гарбузові. Це багаторічна однодомна витка тепловимоглива рослина з пагонами, які досягають 20 метрів. Тривалість життя – близько 20 років. Для нормального росту і розвитку йому потрібна температура не нижче 18–20С. Найбільш сприятлива – 27-28 С. При зниженні температури до нуля у рослини пошкоджуються стебла і листя, а при заморозках – плоди. Коренева система гине при – 5 С. Тому рослини здатні зимувати тільки там, де грунт промерзає на глибину не більше 2,5 см.

Пагони слабкоопушені, з поздовжніми борозенками, чіпляються за опору вусиками. Рослина утворює до 10 кореневих бульб масою до 10 кг. Колір бульби варіюється від темно-зеленого до світло-зеленого або жовтого, майже білого. М’якоть білого кольору, по текстурі нагадує картоплю або огірок.

Листя широко-округлі з серцеподібною основою, до 10–25 см в довжину, з 3–7 тупими частками, покриті жорсткими волосками. Черешки листя можуть бути різної довжини, від 4 до 25 см.

Квітки одностатеві, зеленуватого або кремового кольору, віночок діаметром близько 1 см. Жіночі квітки поодинокі, чоловічі зібрані в суцвіття.

Плоди – грушоподібні або округлі ягоди 7– 20 см завдовжки, масою до 1 кілограма, з одним великим (3–5 см) білим плоско-овальним насінням. Шкірка їх тонка, міцна, блискуча, можуть бути присутніми невеликі нарости, а також поздовжні канавки. Забарвлення від білуватого до світло-жовтого або зеленого. М’якоть білувато-зелена, соковита, солодкуватого смаку, багата крохмалем.

   

Чайот можна вирощувати на різних ґрунтах (навіть на найбідніших), однак найбільше для нього підходять легкі суглинки, добре дреновані торфовища, чорноземи. При використанні гною (3 кг/м2) урожайність підвищується в 1,5 рази. Грунт слід підготувати з осені. На території України його вирощують в господарствах населення через розсаду з обов’язковою підв’язкою до опор або шпалер і зазвичай лише в однорічній культурі. Плоди дозрівають 3–4 місяці після висаджування розсади. В однорічній культурі можна отримати лише плоди. Бульби утворюються лише з другого року, але для цього рослини повинні зимувати без промерзання грунту.

Але в будь-якому випадку всі вони рослини із родини Гарбузові, і тому біологія культури як і технологія вирощування має багато спільного.

Сергієнко О.В., кандидат с.-г. наук, с.н.с., завідувач лабораторією селекції пасльонових і гарбузових культур Інституту овочівництва і баштанництва НААН

 

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here