Відтінки полуничного смаку

0
149

Мабуть, багатьом знайома ситуація, коли зовні красиві ягоди суниці садової розчаровують споживача, бо не містять її звичного смаку, виявляються ні солодкими, ні кислими, а швидше, ніякими. Причина існування такої продукції проста – вчені десятиліттями билися над виведенням «полунички», що не псуватиметься при транспортуванні, задовольнятиме великоплідністю, забезпечуватиме високу врожайність і лежкість. При цьому про смакові якості майже не йшлося. Чи змінилися нині пріоритети у виробників цього продукту, а відтак, і тенденції в селекційній роботі, ми запитали у старшого наукового співробітника лабораторії селекції та технологій вирощування ягідних культур Інституту садівництва НААН України, кандидата с.-г. наук Василя Павлюка.

–  Василь Васильович, які сорти суниці садової вітчизняної селекції, зокрема й ІС НААН, виявилися найпопулярнішими у наших господарників?

–  Сорти, які відповідають загальносвітовій тенденції – забезпечувати максимальний прибуток за рахунок ранніх або пізніх строків достигання, або ж мають відповідні параметри для заморожування, тривалого зберігання та використання як наповнювачі чи добавки до молокопродуктів (йогуртів). З групи ранніх найбільш конкурентоздатними є Розана київська та Ольвія, а також неперевершений за смаковими якостями та ароматом лісової полуниці ранньо-середній сорт Веселка. З поміж середньо-пізніх кращим є сорт Презент, а серед пізніх – Атлантида. Обоє мають стабільно високу врожайність при високих товарних та смакових властивостях. Серед «темних» сортів універсального використання і заморожування є Присвята та новий сорт Перлина, що має робочу назву Рекорд.

–  Який матеріал використовуєте для створення сортів суниці?

– ІС НААН не займається генетичною модифікацією, а використовує класичні методи селекції, а саме міжсортову гібридизацію  з використанням кращих сортів світової селекції: українських, англійських, голландських та італійських, за можливості з урахуванням уже наявних їх спадкових властивостей. Нові елітні форми та сорти є безпечними для здоров’я людей, ягоди мають гарний смак та добру технологічність і транспортабельність.

Для найкращого успадковування ознак (адаптивність до умов середовища, продуктивність тощо) береться сорт як материнська форма, проводиться ізоляція квіток та запилення їх пилком сорту батьківської форми з кращими ознаками – щільність м’якуша, смак і бажаний строк достигання.

–  Хто є основним споживачем садивного матеріалу суниці садової селекції  ІС НААН?

– Фермерські та приватні господарства, а також приміські (навколо обласних центрів і столиці) виробники свіжої ягоди. При цьому вони  підвищують конкурентність та прибутковість сорту за рахунок використання низьких та високих плівкових тунелів, а то і теплиць. Хоча найправильніше та найлогічніше отримувати садивний матеріал вищих категорій з наукової установи (підписавши ліцензійну угоду) для створення власного, навіть невеликого маточника, а потім уже звідти брати розсаду для посадки плодоносного ягідника. Це загальносвітова практика. Помилкою є  бажання привозити коштовний матеріал вищих категорій з Європи для посадки плодоносних ягідників.

– Розкажіть, будь ласка, про тонкощі вирощування садивного матеріалу суниці садової.

– Основні вимогу загальносвітові: садивний матеріал повинен мати  помологічну (сортову) відповідність і чистоту, а також вірусологічну чистоту за рахунок поетапної процедури оздоровлення (вихідний, базовий, сертифікований). При цьому є суттєва різниця в ціні не тільки з урахуванням вказаної категорії, але і відповідності якісним параметрам по товщині «сердечка», що у європейській практиці класифікується як А ++, А +, В. Чим «товстіша» розсада – тим вона дорожча, і особливо якщо вирощена у контейнерах (різних за розміром). Мікроклонально, як кажуть, «in vitro», вирощується найдорожча категорія матеріалу, а надалі йде послідовний процес вегетативного розмноження в польових умовах.

Основним видом є розсада «фріго», тобто викопана пізно восени, охолоджена та збережена до весни в холодильниках, і в меншій мірі – свіжовикопана «зелена». Попит на ту чи іншу розсаду визначає, перш за все, купівельна спроможність виробника та його здатність використовувати сучасні технології вирощування суниці (на плівці та зрошенні, на грунті чи в тунелях на субстратах). Хоча слід розуміти, що саме свіжонарізана чи свіжовикопана зелена розсада (розетки) є первинною основою для подальшого отримання найбільш якісного матеріалу у великих контейнерах (0,35 – 0,7 л) чи горшках на 5–7 літрів. При цьому доречно нагадати, що на один гектар потрібно не десятки і не сотні, а  40–50 тис. шт. рослин. Тобто посадка ягідника не така уже і дешева річ, тому для плодоносних  ягідників розсаду вищих категорій  використовувати недоцільно.

– Наскільки часто і яку категорію споживачів садивного матеріалу  найчастіше доводиться консультувати? Які у них найтиповіші запитання?  

– Найбільше запитань надходить від приватних дрібних виробників, тобто садівників-любителів. При цьому варто зауважити, що саме на їх плечах поки що тримається значна частка виробництва ягід в Україні. А найбільш типовими є запитання стосовно кращих українських та європейських сортів, «найсвіжіших» новинок, найекономічніших способів вирощування ягід,  найсмачніших чи найтранспортабельніших сортів. Великі ж виробники, як правило, мають власних фахівців-агрономів, які підбираються за ознаками професіоналізму та обізнаності. Але, безумовно, виникають індивідуальні запитання щодо конкретних умов вирощування (ґрунт, вода, вид розсади, ураження хворобами, вид споживання тощо).

–  Чим виправдана надмірна увага світової селекції до великоплідних сортів суниці садової?

– Із збільшенням розміру ягід підвищується відсоток плодів із більшою середньою вагою, тобто не тільки перших, а саме ягід за масового збору. Більші ягоди продавати   комерційно вигідніше, але в усьому є розумна межа. Наприклад, ніхто не хотів би мати яблука розміром з кавун, а ягоди розміром в яблука. Давній практичний вислів стверджує: «Людині, а особливо дитині, має бути приємно і комфортно їсти плоди і ягоди». Надмірно великий плід навіть просто кусати незручно. Однак для суниці одної крупноплідності замало, треба пропорційно «підтягувати» і смак ягоди та загальну адаптивність рослини. А селекційно вирішувати комплексні завдання по суниці (на відміну від овочевих, де існує насіння першого покоління F 1 ) нелегко, хоча на сьогодні є досить крупноплідні сорти. Із відносно давніх  можна згадати Туруссі, із відносно нових – сорт Азія. Однак обидва вони мають суттєві вади – пріснуватий смак та підвищену уражуваність сірою гниллю.

З іншого боку,  ягоди для заморожування та переробки  не повинні мати надмірної маси, тому що і заморожувати їх складніше, а при розморожуванні будуть більші втрати вологи та погіршення споживчих показників. Тут найважливішим є збалансована біохімія  (співвідношення цукрів до кислот), гарний і дещо темний колір (як майбутнього наповнювача до молокопродуктів) і добра транспортабельність.

– Не секрет, що світова селекція при створенні нових сортів суниці садової надає перевагу товарним властивостям (вигляд, форма, вага, розмір), а не смаковим якостям.  Як прокоментуєте ситуацію?

– Слід розуміти, що виробник та споживач мають і керуються дещо різними пріоритетами. Для першого важливо продати більше і дорожче, а для другого – купити найсмачніший продукт за помірною ціною. А поява та розвиток мереж продуктових супермаркетів посилили позиції  виробника  і ослабили можливості споживача, а саме змогу дегустаційної оцінки перед купівлею. В маркеті споживач (покупець) оцінює продукт (як правило уже запакований), перш за все, по зовнішньому виду (розміру та забарвленню), тобто «купує очима». Для виробника дуже важливою є висока транспортабельність ягід завдяки високій їх щільності, але споживача «морквяна» консистенція плоду не радує. Тож, на нашу думку, ягоди повинні мати насамперед пристойний смак.

– Чи маєте досвід розповсюдження сортів суниці садової за межами України?

– Говорити про розповсюдження українських сортів суниці за кордоном поки що складно, оскільки і до сьогоднішнього дня на державному рівні в Україні не вирішено питання будівництва біотехнологічного комплексу із великими потужностями для розмноження наших сортів. До прикладу, у сусідній Польщі біокомплекс для оздоровлення і розмноження плодових та ягідних культур збудований і запрацював ще у 1995 році, у  Чехії – у 2005р. Тому в Україні вже з’явилася певна кількість приватних біолабораторій, але вони працюють задля власних потреб і прибутковості.

     – Які сорти суниці садової іноземної селекції, на вашу думку, є найперспективнішими в умовах України і чому?

– Із давно відомих  класично літніх сортів (достигання та збір ягід у червні) – це голландські Полка та Ельсанта, із відносно нових – італійська Клері, із нових – англійський Елеганс,  голландська Соната, італійська Галія СІВ. І, безумовно, великим надбанням людства стало отримання сортів «нейтрального дня»: Альбіон, Аромас, Портола, особливо при акцентуванні та спрямуванні їх продуктивності на збір врожаю в кінці літа – на початку осені (що забезпечує високу прибутковість). Однак варто зауважити, що група останніх сортів приємним смаком, до якого звик український споживач, не відрізняється.

– Як вплине зростання площ під поки що «нішевими» ягідними культурами на популярність суниці садової?

– І надалі суттєво потіснити суницю садову не зможе жодна із культур. Тому що після винограду вона найулюбленіша, достигає найпершою з-поміж ягідних, а за лікувально-профілактичними властивостями є просто незамінною. Але головне – це культура, що забезпечує вдалий «компроміс» між виробником і споживачем за великих обсягів продажу при доволі помірних цінах.

Олександр Литвиненко

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here