Сисні шкідники смородини

0
187

Смородина чорна – одна з основних ягідних культур. У насадженнях України вона займає близько 10000 га, що становить 30% від площі усіх ягідників. Цінять смородину чорну за високий вміст вітамінів С, В1, В2, В3, РР, кумаринів, ефірних масел, мінеральних солей та органічних кислот. Також  її ягоди – цінна сировина для харчової та переробної промисловості, оскільки навіть після термічної обробки вони втрачають дуже малий відсоток аскорбінової кислоти.

Отримання високих урожаїв ягід є реальним, оскільки потенціал сучасних сортів сягає 10—15 т/га. Проте виробничники не завжди отримують такі врожаї через заселеність і пошкодження смородини шкідливими організмами і, насамперед, домінуючою групою сисних шкідників, які знижують урожайність смородини чорної на 30% і більше та погіршують її якість.

Із сисних фітофагів найбільш пошкоджують посадки смородини: агрусова пагонова, червоносмородинова галова та велика смородинова попелиці; смородиновий бруньковий та звичайний павутинний кліщі. У сприятливі для їх розвитку роки вони спричиняють не тільки зниження урожайності ягід в 2,5—3 рази, але й суттєво погіршують їх якість (зменшується вміст цукрів і аскорбінової кислоти в 2,0 – 2,7 раза).

Надзвичайно поширений і спричиняє великих збитків насадженням смородини чорної смородиновий бруньковий кліщ (CecidophyopsisribisWestw.), який вперше був виявлений ще в 40-х роках XIX сторіччя, а в Україні значної шкоди почав завдавати у 50-х роках минулого сторіччя. Варто зазначити, що крім прямої шкоди цей фітофаг здатний переносити мікоплазмове захворювання смородини чорної – реверсію, яке призводить до порушення процесів розвитку кущів. При цьому відбувається деформація листя, проліферація квіток, які перетворюються на групу вузьких лусок і листя. Кущі вироджуються, не плодоносять.

Дорослий кліщ завдовжки 0,2—0,3 мм та завширшки 0,04—0,5 мм, молочно-білого кольору, червоподібний, що властиво родині галових кліщів, має дві пари ніг. У більш вузькій головній частині розміщено колюче-сисний дзьобовидний ротовий орган з голкоподібними щетинками. Самці менших розмірів та зустрічаються рідше. Самиці здатні розмножуватись партеногенетично і зимують в середині бруньок. Після зимівлі в фазу появи зеленого конусу вони переходять зі старих бруньок, які засихають, на пагони та заселяють здорові бруньки, після чого починають відкладати в середньому до 120 шт. яєць. До осені чисельність кліщів в одній бруньці може сягати 2000 особин.

Основною ознакою пошкодження смородини бруньковим кліщем є видозміна бруньок. Навесні вони нагадують «тріснуту головку капусти», не розпускаються, поступово засихають і відмирають. Восени вони збільшуються у 2—3 рази та набувають округлої форми.

Окрім смородинового брунькового кліща, кущі смородини пошкоджує і звичайний павутинний кліщ (Tetranychusurticae Koch.), що призводить до пригнічення рослин, оскільки відбувається руйнування хлорофілу у листі, настає зневоднення тканин, підвищується інтенсивність дихання, знижується біохімічний процес листкової поверхні, значно зменшується вміст цукрів, аскорбінової кислоти, затримується дозрівання ягід.

Початок розмноження фітофагу розпочинається навесні за температури 13 – 14°C і триває до кінця вересня. Доросла самиця кліща має овальну форму та зеленувато-жовтий колір тіла, завдовжки 0,36 – 0,47 мм, вісім ніг, а зимуюча стадія самиць має оранжеве забарвлення. Запліднені самиці зимують групами під опалим листям, грудочками ґрунту, у скупченнях, де здатні витримувати температури до — 34°C.

Безпосередньо живляться та розмножуються павутинні кліщі на нижньому боці листя під павутиною. За пошкоджень верхній бік листя вкривається дрібними світлими плямами, які згодом зливаються і надають йому жовтуватого відтінку. Сильно пошкоджене та переважно зріле листя набуває жовто-червоного забарвлення, що нагадує вид хлорозу. З часом освітлюється весь лист, значно погіршується продуктивність фотосинтезу, після чого він буріє, засихає та опадає.

Масовому заселенню листя смородини чорної звичайним павутинним кліщем сприяє спекотна та суха погода. За високої чисельності кліщів вже з середини липня у рослин смородини чорної настає XI етап органогенезу «листопад», який призводить до знесилення та підмерзання пагонів, а згодом втрати врожаю.

Сильно шкодять в усіх зонах вирощування смородини чорної попелиці, серед яких домінують такі види: велика смородинова попелиця (HyperomyzuslactucaeKalt.), червоносмородинова галова попелиця (Cryptomyzusribis L.), аґрусова пагонова попелиця (AphisgrossulariaeKаlt.).

Біологічні особливості попелиць тісно пов’язані з рослиною. Зимують  яйця біля основи бруньок смородини чорної. Вже на II – III етапах органогенезу із яєць виходять личинки, які через 7—10 днів перетворюються у самиць-засновниць і переходять живитися на молоді листочки та згодом народжують партеногенетичних самиць, які утворюють колонії. Через пошкодження смородини чорної великою смородиновою попелицею листя скручується, стає зморшкуватим, вкривається жовтувато-зеленими здуттями. Влітку, коли нижній і верхній бік епідермісу листя починає грубішати, серед безкрилих партеногенетичних самиць з’являються крилаті особини, які перелітають на осот, цикорій, салат. Іноді в народі цей вид попелиці називають «салатною». Восени самиці повертаються на смородину та відкладають яйця на кору пагонів біля основи бруньок.

Червоносмородинова галова попелиця (Cryptomyzusribis L.) розвивається подібно до великої смородинової попелиці, проте пошкодження  проявляється по-іншому. В результаті живлення під дією ферментативної секреції порушується губчаста паренхіма, листкова пластинка за рахунок виділення слинних ферментів розростається, що призводить до утворення галів (здуття) та некрозу тканин. За таких пошкоджень у листі порушується процес фотосинтезу, зменшується накопичення аскорбінової кислоти, цукрів, погіршується якість ягід.

З другої половини літа з’являються самиці-розселительки, що перелітають на бур’яни родини губоцвітих, де живляться та розмножуються, а в другій половині вересня повертаються на смородину та відкладають зимуючі яйця. Пошкодження рослин попелицями сприяє проникненню збудників хвороб, окрім того, попелиці є прямими переносниками вірусних хвороб, зокрема, вірусу жовтої мозаїки.

Аґрусова пагонова попелиця (Aphisgrossulariae Kalt.) — немігруючий вид попелиці. Вона розмножується протягом всього літа на агрусі та смородині.

Під час набухання бруньок після виходу личинки з яйця починається постембріональний розвиток комахи (тривалість 8 – 14 днів), коли личинки перетворюються на безкрилих живородних самиць-засновниць світло-зеленого кольору, що народжують личинок, які перетворюються в партеногенетичних самиць. Оселяється агрусова пагонова попелиця великими колоніями на молодих пагонах. У результаті пошкоджень листочки загинаються донизу, наче притискаються до пагона. Пошкоджені пагони затримуються в рості, міжвузля вкорочуються, а скручене листя нагадує «пучок» на верхівці пагона. Такі пагони стають тонкими, деформованими, не визрівають. На початку літа в колоніях попелиць з’являються безкрилі самиці, які мігрують на інші кущі та утворюють на них нові колонії. Восени з’являється покоління, яке відкладає зимуючі яйця.

Обмежують чисельність сисних фітофагів жуки та личинки кокцинелід, личинки мух сирфід, хижі галиці, личинки золотоочок, клопи, хижі кліщі, трипси.

Захисні заходи для контролю чисельності сисних шкідників включають комплекс методів: агротехнічний, біологічний, механічний, хімічний:

Знищувати брунькового кліща найнадійніше пізно восени або рано навесні до розпускання бруньок, оскільки в цей період вони добре помітні. Треба зрізувати і спалювати пошкоджені гілки, а за сильного заселення видалити увесь кущ. Зрізані гілки обережно на підстилці переносять до місця спалювання. Ґрунт, де були вирізані кущі, слід обробити вапняно-сірчаним відваром (1 частина гашеного вапна і 2 частини сірки на 17 частин води або колоїдною сіркою (150 г на 10 л води);

Ошпарювання кущів ранньої весни малоефективне, бо значна частина кліщів залишається неушкодженою в глибині бруньок і продовжує швидко розмножуватися. Ошпарюванням знищуються лише яйця попелиці, розташовані на верхівках гілок. Для економного витрачання окропу використовують лійку-поливалку, а кущі зв’язують. За невисокої чисельності попелиць необхідно зрізати і знищити заселене листя з колоніями;

Висока агротехніка вирощування смородини (своєчасне внесення збалансованих норм мінеральних і органічних добрив, позакореневе підживлення) підвищує осмотичний тиск клітинного соку в бруньках і листі, й тим самим збільшує стійкість до сисних шкідників;

Постійна боротьба з бур’янами, тому що влітку кліщі і попелиці заселяють багато трав’янистих рослин, які є резерваторами їх розмноження;

Оскільки бруньковий кліщ може переноситися з посадковим матеріалом, необхідно використовувати тільки здорові саджанці. Перед посадкою їх знезаражують, занурюючи в гарячу воду (температура 45 — 460С на 15 хвилин). Садивний матеріал слід купувати в паспортизованих розсадниках, вимагати сертифікат. Доцільно вирощувати саджанці смородини з однобрунькових живців;

Обприскування насаджень до розпускання бруньок за середньодобової температури повітря не вище +5°C Препаратом 30В, к. е. (40 л/га) чи 2%-ним розчином Препарату 30-Д, КЕ. Для максимальної ефективності провести обробки інсектицидом Актеллік 500 ЕС, КЕ (1,5 л/га) на початку заселення рослин сисними шкідниками і не пізніше, ніж за 20 днів до збору урожаю. При цьому добре обробити нижній бік листя;

За невисокої чисельності сисних шкідників ефективні біологічні препарати: Актарофіт, Фітоверм, Актоверм за норми витрати 4 мл/10 л і Бітоксибацилін-БТУ (15 мл/10 л води). Біопрепарати застосовують за температури вище 200С 2—3 рази з інтервалом 7—8 днів.

А. Н. Ткаленко, д. с.-г. н., Інститут захисту рослин НААН

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here