Застосування добрив на еродованих грунтах

0
67

Ерозія є одним із факторів зниження продуктивності сільськогосподарських земель за рахунок руйнування верхнього родючого шару ґрунту під дією низки абіотичних чинників, основними з яких є вода та вітер. Виділяють два основні види ерозії: вітрову та водну. Перша з них ще називається дефляцією. Виникає вона на ділянках, не захищених від продувних сильних вітрів, які піднімають у повітря та переміщують велику кількість дрібних часточок із верхнього шару ґрунту, що у свою чергу неминуче веде до зниження родючості через втрати агрономічно цінних фракцій ґрунту та гумусу. Найбільшої шкоди вітрова ерозія завдає у посушливих районах під час пилових бур.

Водна ерозія пов’язана з руйнацією верхніх шарів ґрунту та їх вимиванням водою. Основними чинниками водної ерозії є надмірні об’єми талих вод у весняний період, зливові дощі високої інтенсивності, а також нераціональне зрошення, що викликає так звану іригаційну ерозію. Основними факторами ризику розвитку водної ерозії є круті схили, неправильно організована сільськогосподарська діяльність, відсутність адекватної дренажної системи.

Наразі в Україні еродованими є біля 16 млн га земель. Під загрозою розвитку ерозійних процесів у найближчий час є кожен 5-й га української землі. Втрати гумусу на еродованих ґрунтах оцінюються часом у 30–70%. Щороку близько 740 млн т ґрунту втрачається через водну та вітрову ерозію.

Антропогенний вплив має вирішальне значення у розвитку ерозії. Надмірна розораність земель (фото 1), яка є рекордною в Україні та сягає 57% усієї території держави, 80% сільськогосподарських угідь, що не вписується в жодні нормативи екологічної безпеки, застосування нераціональних застарілих систем і знарядь обробітку ґрунту, дощувальної техніки, порушення науково обґрунтованої системи використання пасовищ та луків (фото 2), помилки при веденні геологічних розвідувальних робіт та при видобуванні корисних копалин — усе це веде до погіршення ерозійної безпеки. Лише грамотне, дбайливе ведення сільськогосподарської та геолого-технологічної діяльності може призупинити процес втрати наших ґрунтів. Одним із важливих, актуальних питань раціонального ведення землеробства на еродованих землях є  система їх удобрення, що має певну специфіку.

Еродовані ґрунти мають низьку природну родючість. Вміст гумусу в метровому шарі слабозмитих ґрунтів зменшується на 10 – 15%, середньозмитих – на 15-25%, а в дуже змитих – на 25-50 % порівняно з незмитими ґрунтами.

Добрива сприяють дружній появі сходів культур, поліпшують умови їх росту і розвитку та продуктивність. Густота посівів на удобрених еродованих полях, як правило, вище, ніж на неудобрених. Під впливом добрив краще розвивається коренева система рослин, що сприяє зв’язуванню ґрунту. Добре розвинені надземна маса і корені — надійний захід захисту ґрунту від видування і змиву. Кореневі і поукісні залишки після збирання врожаю поповнюють запаси органічної речовини в ґрунті та відновлюють його потенційну родючість, сприяючи процесу гумусоутворення та оструктуренню ґрунту.

Вміст азоту й гумінових кислот у гумусі змитих ґрунтів значно менший, ніж у гумусі незмитих. Крім того, еродовані ґрунти характеризуються меншою здатністю до мінералізації азотовмісних органічних сполук. Як правило, вони бідні на нітратні і ті, що гідролізуються, форми ґрунтового азоту. Для них характерна низька засвоюваність рослинами рухомих сполук фосфору, внаслідок чого тут проявляється висока ефективність застосування під культури підвищених норм органічних і мінеральних добрив. Змиті ґрунти у більшості випадків містять більше калію, ніж незмиті, тому калійні добрива на них не завжди ефективні.

Провідна роль у підвищенні родючості еродованих ґрунтів та поліпшенні їх водно-фізичних властивостей належить застосуванню органічних добрив (фото 3, 4). Так, у зоні Степу гній під культури, що його потребують, на еродованих землях вносять у більших на 30 –  40% дозах.

Одержання найвищих урожаїв на змитих ґрунтах забезпечує сумісне застосування гною та мінеральних добрив. На ефективність добрив на еродованих ґрунтах значно впливають строки і способи їх внесення. Гній у ґрунтозахисних сівозмінах вносять під основний обробіток ґрунту, під який найкраще застосовувати й основне мінеральне добриво під однорічні трави, кукурудзу на зерно і силос, цукрові буряки, картоплю та ячмінь. Під озимі культури, що йдуть після непарових попередників, основне мінеральне добриво доцільно вносити під основний не полицевий обробіток грунту (плоскорізний, чизельний).

Основне фосфорно-калійне добриво під усі вирощувані культури слід також давати під основний обробіток ґрунту (фото 5).

Основне азотне добриво на схилових землях для запобігання вимиванню нітратів за межі орного шару в осінньо-зимово-весняний період доцільно вносити не за один, а за декілька разів.

Основну масу азотних добрив варто застосовувати у якості підживлення. Це істотно підвищить ефективність їх застосування на еродованих ґрунтах, які відрізняються низькою здатністю до утримання та накопичення поживних елементів. За традиційних технологій вирощування в Степу під ярі культури аміачні азотні добрива можна застосовувати під основний обробіток ґрунту, а нітратні – краще навесні під передпосівну культивацію зябу. При вирощуванні на еродованих ґрунтах просапних овочевих культур частину азотних добрив невеликими дозами (N30–45) доцільно давати у вигляді кореневих підживлень протягом вегетаційного періоду.

Для отримання максимального ефекту від застосування основного мінерального добрива їх найкраще вносити локально у вологий шар ґрунту на глибину не менше 12 – 16 см.

Еродовані ґрунти також бідні на мікроелементи: цинк, молібден, бром, бор, кобальт тощо. Тому на еродованих ґрунтах ефективним є використання мікродобрив, що містять перелічені елементи живлення. Варто надавати перевагу мікродобривам у хелатній формі, які застосовуються у невеликих дозах, мають гнучкий регламент застосування та можуть бути застосовані як з поливною водою, так і шляхом кореневого чи позакореневого підживлення у бакових сумішах із стимуляторами росту та пестицидами.

При визначенні конкретних норм внесення добрив на еродованих землях (порівняно з рекомендованими нормами на нееродованих ґрунтах), крім ступеня змитості ґрунтів, треба також враховувати їх забезпеченість рухомими формами поживних речовин та вносити зміни з урахуванням поправочних коефіцієнтів до них відповідно до розміщення культур у сівозміні після різних попередників. Також треба враховувати, що еродовані ґрунти України мають зональні відмінності по відгуку на різні види мінеральних добрив. У Північному Лісостепу в першому мінімумі знаходиться азот, ефективність фосфору більш низька, а калію – незначна. У Південному Лісостепу ефективність азоту і фосфору рівнозначна, калію – незначна. У Степу в першому мінімумі знаходиться фосфор, ефективність азоту значно нижча, калію – незначна.

Проведені досліди показали, що потреба в азотних добривах зростає з підвищенням еродованості ґрунту. Найбільша потреба в азотних добривах спостерігається у ранньовесняний період, коли у перезволоженому ґрунті пригнічена життєдіяльність нітрифікуючих бактерій.

Велике значення на еродованих землях має застосування зеленого добрива – висівання сидеральних культур. Особливо важливим є вирощування сидеральних культур на схилових землях у якості проміжних, поукісних посівів або як парозаймальні культури. При заорюванні зеленої маси на добриво підвищуються вологопроникність і вологоємкість, посилюються процеси мікробіологічної діяльності, покращуються агрофізичні властивості, в результаті призупиняються ерозійні процеси, покращується родючість. Найкращими сидератами є культури з відносно коротким вегетаційним періодом і достатньо потужною зеленою масою, яка легко заорюється в ґрунт, наприклад, гірчиця, ріпак, суріпиця, злаково-бобові сумішки тощо.

 

П.В.Лиховид, к. с.-г. н., с. н. с. Інституту зрошуваного землеробства НААН

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here