Зрошення як фактор виживання

0
107

Кожний сезон питання відновлення існуючих та облаштування нових зрошувальних систем стають руба не тільки в південних регіонах держави. Як наголошують вчені, через потепління зріс дефіцит вологозабезпечення майже в усіх природно-кліматичних зонах України. Тож отримувати щороку стабільні врожаї без зрошення стає все складніше.

 Про це свідчать і статистичні дані. Так, метеостанції, які розташовані у  Херсонській області, зафіксували, що вперше за останні 30 років середньорічна температура повітря в цьому регіоні підвищилася на два градуси, а у літній період на всі плюс чотири за Цельсієм. В середньому ж по Україні за останні 25 років температура підвищилася на 1 градус. Якщо темпи збережуться, то, за прогнозом Українського Гідрометцентру,  до 2050 року матимемо температуру, вищу ще на 1,2–5 градусів, і збільшення періоду вегетації сільгоспкультур на 10–15 днів, а до 2100-го середня температуру зросте на 3 градуси. У результаті дефіцит вологи на більшості території сучасної України лише посилюватиметься і до 2100 року зона з достатнім зволоженням збережеться лише на півночі Волинської області і в Прикарпатті. З 2005 року територія з недостатньою кількість опадів в Україні вже розширилася на 15%.

 Таким чином, зростання теплових ресурсів і майже незмінна кількість опадів провокує збільшення повторюваності посух. На сьогодні в більшості регіонів України сільськогосподарські посіви страждають від посух приблизно через кожні 10–12 років. У світі ж цей показник набагато вищий, що є одним із чинників глобальної нестачі продовольства.

На думку директора Інституту водних проблем і меліорації НААН Михайла Ромащенка, саме Україна з її невикористаним потенціалом здатна вирішити цю проблему за рахунок впровадження сучасних технологій землеробства, в тому числі і зрошення.  

– Якщо помножити продуктивність одного гектара, скажімо, у Бельгії на кількість нашої землі сільськогосподарського призначення (32 мільйони гектарів), то ми зможемо забезпечити продовольством 1,2 мільярда жителів планети. Отже, якщо реалізувати ці можливості, Україна виступатиме на світовій арені не як сировинний додаток, а як надійний партнер у вирішенні продовольчої кризи, – каже М. Ромащенко.

За його словами, саме світова продовольча криза є одним із викликів, який стимулюватиме інвестиції у сільськогосподарську меліорацію. Адже за прогнозами фахівців, до 2050 року кількість мешканців планети зросте до дев’яти мільярдів, натомість вже зараз від недоїдання страждає кожна сьома людина в світі. 

Без води і не туди, і не сюди

На Слайді № 1, створеному дослідниками Інституту океанографії Скриппса Каліфорнійського університету видно, що при підвищенні температури на + 4 градуси багато регіонів планети доведеться визнати непридатними для ведення сільського господарства і взагалі для життя, а світова агроіндустрія переміститься до Сибіру, Канади, Гренландії та південної Антарктиди. І, на жаль, це не наукова фантазія, а можливий сценарій природних явищ вже недалекого майбутнього. Тому навіть в Україні вже сьогодні відчувається дефіцит кліматичного водного балансу. Спостереження показують, що тільки у надмірно вологій зоні, а вона у нас збереглася лише у карпатському регіоні, на протязі періоду вегетації не існує дефіциту вологи. У всіх інших зонах спостерігається дефіцит кліматично-водного балансу, тобто вони потребують регулювання водного режиму. 

Як наголошують вчені, через брак зрошених земель у нас спостерігається зниження валового виробництва і врожайності культур. Виняток становлять лише жито і кукурудза, та й те у незначних масштабах. Вітчизняний агробізнес замість того, щоб інвестувати у відновлення і розвиток зрошувальних систем, відреагував на потепління клімату переміщенням із зони степу, де інтенсивне землеробство ведеться лише на зрошених землях, у Лісостеп, де грунтової вологи поки що залишається більше, а тому менше ризиків для виробництва. Адже на сьогодні найбільші ризики у рослинництві пов’язані з наявністю вологи. Вода на полях – це основа, яка дає можливість реалізувати всі інші елементи технологій, а налагоджене зрошення – можливість забезпечити стабільний бізнес.

 В нинішніх умовах, зауважують фахівці, без покращення умов водного забезпечення та інвестицій у галузь не зможемо наростити агровиробництво плодоовочевої продукції. Бо потенціал наявної іригаційної інфраструктури  використовуємо лише на третину, з якої 70% функціонує на Херсонщині, там зосереджена більша частина наявних інженерних споруд. (Слайд № 2)   

За даними Інституту водних проблем і меліорації НААН, задекларовані проектні  можливості обладнання вітчизняних гідромеліоративних систем   933–831 м3 води в секунду, а реально на насосних станціях використовується обладнання, яке подає 238–240 м3 в секунду.

– Тобто маємо потужності, але не використовуємо їх – простоює силове обладнання, не заповнені канали і трубопроводи, – коментує інформацію Михайло Ромащенко. – Бо наші системи зрошення зношені, потребують реконструкції та модернізації. Більшість вже вичерпали термін фізичної експлуатації і знаходяться на межі існування. Якщо вчасно не провести їх модернізацію та реконструкцію, практично через декілька років нічого буде відновлювати. А  створювати нову систему вийде втричі дорожче. До того ж проекти реконструкції зрошувальних систем досить привабливі з точки зору окупності – від 3 до 7 років максимум, навіть не зважаючи на досить високі тарифи на воду. Тому якщо не використаємо наявний потенціал, втратимо можливість отримувати пристойні врожаї на великих територіях.

Нині навіть на Херсонщині, де сім з десяти років вважаються посушливими, лише 7,3% земель сільгосппризначення перебувають у доброму меліоративному стані. Хоча завдяки реконструкції зрошувальних систем можна було б підвищити врожайність будь-яких культур удвічі, а то і вчетверо.

– Мати якісне зрошення – це вигідно, навіть, не зважаючи на ціну води, що становить 26–28% від суми витрат на вирощування культури, – каже М. Ромащенко. – Але за рахунок використання автономних джерел електроенергії можна мінімізувати витрати на воду. Наприклад, якщо обладнати 25 кілометрів Каховського магістрального каналу сонячними батареями, цього буде достатньо, щоб перевести всі зрошувальні системи Каховського району на автономне забезпечення. І не витрачати на електрику 70–80% вартості води, яка подається. Тому переконаний, держава зобов’язана створити належні умови для заохочення інвестицій у зрошувальну галузь.

За словами доктора сільськогосподарських наук Ольги Жовтоног, аграрії незадоволені темпами створення нормативно-правової бази, яка б стимулювала інвестиції у галузь зрошення, бо виклики значно випереджають реакцію на них з боку державних інституцій.

– У минулому році в деяких регіонах України сорок три доби поспіль пройшли без дощу. Навіть за сучасного рівня розвитку зрошувальної техніки це призводить до втрат врожаю. Тобто кліматичні зміни вже стають критичними. Якщо великий бізнес може дозволити собі відновлення чи облаштування систем зрошення, то що робити одноосібникам і малим господарствам, де вони візьмуть кошти для цього? Тому треба «знизу» ініціювати прискорення реформ, через фермерські об’єднання та сільськогосподарські асоціації, і не тільки для порятунку і нарощування врожаїв, а і для збереження грунтів з високою продуктивною здатністю, – наголошує О. Жовтоног.

Взаємодія стихій

Загальновідомо, що в природних зонах з від’ємним водним балансом штучне зрошення сприяє зменшенню деградації грунтів. У зв’язку зі змінами клімату і неспроможністю землекористувачів збільшити площі зрошування процеси випаровування води посилюються, відтак площі деградованих земель збільшуються.

Як зазначила Людмила Грановська, головний науковий співробітник Інституту зрошуваного землеробства НААН, однією з першопричин  деградації грунтів вважається бідність землекористувачів, які, заощаджуючи кошти, недбало ставляться до норм використання угідь. З іншого боку, деградація грунтів є однією з основних причин бідності у світі.

Блок

За даними Інституту зрошуваного землеробства НААН України:

  • у світі 70% (3,6 млрд. га.) засушливих грунтів, схильних до процесу деградації;
  • 2 млрд. людей мешкає на засушливих територіях, більшість з них за межею бідності;
  • з 1981 року по нинішній час 24% грунтів у світі втрачено через деградацію і опустелювання;
  • для утворення 2.5 см. грунтового шару необхідно 500 років, а для знищення – – декілька років.

В Україні 700 000 га сільгоспугідь відносять до деградованих земель.  Причиною їхнього стану є вплив як антропогенних, так і природних факторів. Причому на теренах України не стільки поширеним є процес засолення грунтів (близько 10 000 га),  скільки осолонцювання, від якого здебільшого страждають грунти, розташовані на півдні України. Як наслідок, відбувається опустелювання територій. Так, на Херсонщині  вже є напівпустеля, яка представлена  аренами Олешківськіх пісків, і її територія збільшується.

Тому, на думку Л. Грановської, відновлення і осучаснення іригаційних систем, у тому числі і підґрунтового зрошення, вже давно на часі.

За словами фахівця,  сучасна система зрошення обов’язково має бути наділена регульованим і змінним режимом водопостачання, щоб у будь-який момент можна було задовольнити рослини необхідною кількістю води. Також при краплинному зрошенні можна організувати полив поля без інфільтраційних втрат та уникнути розвитку процесів підтоплення. Сучасна дощувальна техніка, в який реалізований принцип консервації води, має високу рівномірність водопостачання. Можливість регулювання висоти і інтенсивності дощу призводить до зменшення випаровування, втрат вологи із дощової хмари та зменшення витрат електроенергії.

Олександр Литвиненко

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here